Головна
 
Рідне місто БуриньСубота, 18.11.2017, 02:10



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту



Головна » 2009 » Серпень » 16 » Трагічне подушне України. Кінотеку фільмів про страшний голод 1932–33 років поповнила картина Леоніда Мужука
Трагічне подушне України. Кінотеку фільмів про страшний голод 1932–33 років поповнила картина Леоніда Мужука
12:31

У перші літні дні Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про додаткові заходи щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 рр. в Україні». У ньому, зокрема, передбачається «створення... творів мистецтва та літератури для увічнення пам’яті жертв Голодомору». Як не болісно визнавати, але спізнилися ми зі своїм боргом перед жертвами Голодомору — усе менше очевидців того проклятого голодного мору залишається серед нині сущих. Тож поспішаймо почути їх.

«Материнський спогад. Материнський заповіт» — так назвав свій документальний фільм–дилогію режисер Леонід Мужук, кінодокументаліст, народний артист України. Стрічка ця серед інших кіносповідей про Голодомор 33–го стоїть осібно — про пережите розповідає рідна мати автора Ганна Андріївна Мужук. Свою важку правду повідують і земляки–очевидці: Павло Вакулюк, Домаха Якубовська, Ольга Шевченко, Василь Карпенко, Григорій Кунцевський та інші. Їхні трагедії відбилися в долі Ганни Андріївни, як у краплі чистої й гіркої материнської сльози: скрізь усе відбувалося схоже, однаково чітко працювала система.

Син зняв і записав мамині спогади ще з радянських часів, сподіваючись, що колись страдницьке життя його матері допоможе відкрити 33–й прийдешнім поколінням українців. Таким чином він дав неньці вічне життя у кіно, адже земний шлях Ганни Андріївни завершився на зорі української незалежності.

На весь екран — мамине обличчя, густо пооране зморшками, трохи розгублене перед камерою. Сльозяться від напруги і хвилювання зів’ялі очі. Крізь стулені вуста здавлений, поривчастий шепіт: «Пам’ятаю... Пам’ятаю... Пам’ятаю...». Син знав: важкими будуть для мами спогади, а серце підказувало, що матері стане легше, коли вона не мовчатиме. Клубок втомленої пам’яті Ганна Андріївна розмотує болісно, тяжко. І от уже не лише із сином у батьківській хаті в селі Мусіївка, а з усім людством розмовляє українська селянка, знову роздираючи до крові зарубцьовані шрами пам’яті.

Сім’я Мужуків була справною. Родючі чорноземи родинного поля тягнулися аж під Паволоцькі левади: «Наша земля», — з гордістю говорив батько. Але з початком колективізації «наше поле» стало спільним, а справний господар Петро Мужук став безправним наймитом у колгоспі. Леонід Мужук згадує, що батько довго не хотів записуватися в колгосп: «Так його забрали в районний відділок міліції, зачинили на ніч у металевій шафі. Ні розігнутися, ні повернутися... Вранці відімкнули дверцята шафи, і напівмертве батькове тіло рухнуло на підлогу. Відром холодної води відлили: «Ну що, підпишеш заявлєніє? Ілі хочєшь в Сібірь?»

Разючим контрастом до цих спогадів постає тогочасна мажорна кінохроніка: XVII з’їзд комуністів тріумфально засвідчує історичну перемогу Сталіна — завершення суцільної колективізації. Слід відзначити: автор вдало конструює архівні хроніки і сучасні зйомки в емоційно–смислові монтажні фрази. Багатющий архівний матеріал осмислений і точно використаний автором. На екрані — хроніка, яку знімали як демонстрацію радості колективної праці: зігнуті в три погибелі жінки тягнуть багатопудові лантухи з буряками, зсипають їх у кагати. «Сапали буряк, у день не менше гектара, за 30 копійок. Працювали від світання до смеркання. Гроші не отримували і хліба не отримували. За трудодень — одна паличка. Казали, якщо до обіду в полі не помрете, то вам в обід дадуть миску якоїсь баланди...», — згадує Ганна Андріївна.

Лиха година для українських селян почалася з приїзду до Харкова Владислава Балицького, новопризначеного керівника ГПУ, і Павла Постишева. За неповний рік — із пізньої осені 1932–го і до літа 1933–го — у нелюдських голодних муках загинуло майже десять мільйонів людей. У сусідки Ганни Андріївни з голоду помер чоловік, залишилося четверо дітей, годувати нічим — «то вона хлопця і дівчину з’їла, а дві дівчини зосталося. От одна з дівчат сидить тихо під хатою і плаче, каже, що мати хоче і нас порізати. Ну люди заявили, та прийшли із сільради, понаходили кості й голови обгарені. Так сусідку забрали».

У цей час на високій кремлівській трибуні серед еліти «честі і совісті епохи» хизувалися люті кати українського народу: Балицький, який узаконював своїм підписом смертні вироки невинним, Каганович — віртуозний організатор інформаційної блокади 33–го, Постишев — головний виконавець волі Сталіна на завершальній стадії Голодомору.

Тліном і мором переповнювалася українська земля, але про це ніде ні слова. За крок від смерті була і Леонідова мати: «У мене корова телилася, то й пішла я, щоб сіна взяти у Марії. А тут сусід питається: куди йдеш? Кажу йому: піду до Марії сіна наберу для корови. Прийшла та й кажу: я сіна наберу на горищі. А Марія за мною, та ще й приказує: йди, йди сюди в куточок, тут сіно краще. А сусід видно здогадався, зайшов та гукає: хто там на горі? А я кажу: я тут. То Марія враз і злізла. А то була б ще й мене з’їла».

Автор картини намагається зрозуміти, чому трагедію цілого народу було практично викреслено з історії України, і за яку провину заплатила вона гігантське подушне мільйонами життів. Усіма документальними доказами режисер стверджує: та наруга над українцями була далекоглядною, її ціль — українське майбутнє. Фільм Леоніда Мужука — це засторога для нащадків. Адже українська нація й досі не знайшла відповіді на трагічну суть задавненого 1933 року. І заради цього син потурбував вічний мамин спокій.

ДОВІДКА

Перелік стрічок, присвячених темі Голодомору 1932—33 рр. в Україні:

1. Документальний фільм «Незнаний Голод» (The Unknown Holocaust): 1983 рік, Канада.

2. Документальний фільм «Жнива розпачу» (Harvest of Despair): 1984 рік, Канада.

3. Документальний фільм «33–й, свідчення очевидців»: 1989 рік, реж. Микола Лактіонов–Стезенко, «Укркінохроніка».

4. Документальний фільм «Ой горе, це ж гості до мене»: 1989 рік, реж. Павло Фаренюк.

5. Документальний фільм «Під знаком біди»: 1990 рік, реж. Костянтин Крайній, «Київнаукфільм».

6. Художній фільм «Голод–33»: 1991 рік, реж. Олесь Янчук, кіностудія ім.О.Довженка, Україна.

7. Документальний фільм «Великий злам»: 1993 рік, реж. Сергій Лисенко, Україна.

8. Художньо–публіцистичний фільм «Пієта»: 1994 рік, реж. Микола Мащенко, кіностудія ім.О.Довженка, Україна.

9. Документальний фільм «Українська ніч 33–го»: 1994—98 рр., реж. В. Георгієнко, «Укртелефільм», Україна.

10. Документальний фільм «Час темряви»: 2003 рік, реж. Сергій Дудка, «Укртелефільм».

11. Документальний фільм «Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду»: 2005 рік, реж. Віктор Дерюгін, Україна.

12. Документальний фільм «Великий голод»: 2005 рік, реж. Павло Овечкін, Україна.

13. Документальний фільм «Хлібна гільйотина»: 2008 рік, реж. Ігор Кобрін, Україна.

14. Документальний фільм «Живі»: 2008 рік, реж. Сергій Буковський, Україна.

15. Науково–просвітницький фільм «Пейзаж після мору»: 2008 рік, реж. Юрій Терещенко, Україна.

Переглядів: 725 | Додав: ladybird | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Форма входу

Календар новин
«  Серпень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Пошук

Друзі сайту

                  Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



Copyright By BYM © 2017
Конструктор сайтів - uCoz