Головна
 
Рідне місто БуриньПонеділок, 20.11.2017, 14:42



Вітаю Вас Гість | RSS
Головна
Меню сайту



Головна » 2009 » Серпень » 8 » Як вирішити проблему української національної самоідентифікації
Як вирішити проблему української національної самоідентифікації
19:05
Проблема української національної самоідентифікації стоїть дуже гостро, а державна влада знаходиться осторонь цих (і багатьох інших) процесів.

Незважаючи на багатовікову історію, культуру, побут, Україна є молодою державою. Омріяна і зрошена кров'ю патріотів незалежність, на даному етапі, зазнає багато закидів і критики. Мовляв, кому потрібна та Україна, коли і там безлад, і тут негараздів гори, а от колись, за часів Брежнєва, хліб був по шістнадцять копійок, а ковбаса любительська за два вісімдесят.

Ворожі нашій державі сили підігрівають подібні настрої, сприяють сепаратизму, особливо в Криму, де як не стартує акція «У кожному вікні російський прапор», то ветерани на святкуванні 9 травня скандують «Росія».

Проблема української національної самоідентифікації стоїть дуже гостро, а державна влада знаходиться осторонь цих (і багатьох інших) процесів.

Під терміном «національна самоідентифікація» будемо розуміти процес підсвідомого і свідомого ототожнення людини себе із своєю нацією, її культурою, мовою, в нашому випадку українською.

Ситуація в якій українець за паспортом є українцем, а в житті обирає чужу мову, культуру є досить типовою для нашої держави. Саме тому, псевдополітичні псевдоеліти використовують цей факт для маніпуляції суспільною свідомістю з метою задоволення потреб власних кишень.

Недаремно в Україні розповсюджене прислів'я «Добре там, де нас нема». Добре в Росії, Америці на Карибських островах, в Єгипті, а ось в нас, якось не так, чомусь все не те, і якби була можливість кудись чкурнути, далеко-далеко, то чому б і ні? Вивчити чужу мову – без проблем, танцювати під іноземну сопілку – теж можна, аби тільки комфортніше і ковбаса любительська…

Такі суспільні настрої – слабкість держави. Але це не виправдання неефективному державному менеджменту, мовляв, така проблема і все тут. Ці настрої мають багато і об'єктивних причин: «Хіба ревуть воли як ясла повні?». Відповідь відома, але справа в тому, що всі ці негаразди, що спричинені діями або бездіяльністю неефективної влади кидають тінь на Україну та її незалежність. Люди часто не відокремлюють Україну від високопосадовців і можновладців, які встигли себе «гарно» зарекомендувати.

З часів незалежності України було зроблено дуже мало для розвитку української національної свідомості, а це не додає честі ні владі, ні людям. Школи та інші навчальні заклади не повною мірою виконують свої функції, вони не виховують громадян-патріотів своєї землі. Люди не почувають себе комфортно на батьківщині, вони марять чужорідними цінностями, що нав'язані з допомогою зарубіжної споживацької культури, яка через різні засоби заполонила український інформаційний простір.

Проблеми розвитку української національної самосвідомості мали б вирішуватися за допомогою соціальної педагогіки. Ця наука розглядає соціальне виховання в контексті соціалізації, вивчає способи адаптації людини в оточуючому середовищі (у певній державі, регіоні). Соціалізація людини здійснюється під дією певних факторів. У своїй книзі «Соціальна педагогіка» Д. Альжев поділяє їх на чотири групи:

1) мегафактори (від англ. – «дуже великий, загальний») – космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи чинників впливають на соціалізацію всіх жителів Землі;

2) макрочинники (від англ. «макро» – «великий»), що впливають на соціалізацію

країни, етнос, суспільство, держава;

3) мезофактори (від англ. «мезо» – «середній, проміжний»), які дозволяють

виділяти групи людей за: місцевістю і типом поселення, в яких вони живуть (регіон

село, місто); засобами для слухачів тих або інших мереж масової комунікації

(радіо, телебачення, Інтернет та ін.); засобами для певної субкультури;

4) мікрочинники – фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей, – сім'я і домівка, сусідство, групи однолітків, виховні організації, різні суспільні, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціум.

Усі ці фактори можуть бути використані для сприяння розвитку національної самоідентифікації.

Яким чином це мало б здійснюватись? В соціальній педагогіці агентами соціалізації виступають батьки, родичі, друзі, сусіди, вихователі, священики, тощо. Але саме тут постає проблема: чи можуть на даний момент ці агенти виконувати виховання у нового покоління всіх тих якостей, яким має бути наділена національно свідома людина? Наприклад, батьки, які більшу частину свого життя жили в іншій державі, де пропагандистська машина працювала не на користь українській мові, культурі, побуту? Чи ті ж самі друзі, родичі, вихователі? А священики, більшість яких підпорядковуються патріарху – громадянину країни, яка не дуже зацікавлена в культурному, духовному, економічному розвитку України?

Величезний вплив на майбутнє покоління здійснюють сучасні засоби інформації та комунікації. На даний момент про позитивність їхнього впливу говорити не доводиться. Здається, дітям на телебаченні, без шкоди для психіки і морального здоров'я, і дивитися нічого. Те ж можна сказати й про радіо та Інтернет.

Таким чином, основні засоби і агенти впливу для формування самодостатнього патріотично налаштованого громадянина, не виконують свої функції, навіть більше того – вони здійснюють деструктивний вплив на розвиток особистості, що, в свою чергу, готує далеко не позитивні наслідки.

Якщо ця проблема не буде вирішена, ми не матимемо держави Україна, не матимемо морального, а можливо і психологічно-здорового, народу.

Причин проблеми української самоідентифікації не так вже й мало, але найбільша вина за неї лежить на плечах української влади, яка не звертала, не звертає і, схоже, не збирається звертати увагу на питання формування майбутнього покоління українців.

Влада відірвана від народу, вирішує проблеми своїх гаманців, і згадує про людей лишень перед виборами. Тоді приходять листівки на найближчі свята, розносяться окуляри пенсіонерам, політики моляться в церквах і обіцяють усім щастя. А з екранів телевізорів люди чують про якийсь там PR, найчастіше чорний, який застосовують ті чи інші політичні сили.

Та, на жаль не про той PR мова, бо в чистому вигляді, в тому розумінні, що його знають на Заході в розвинутих країнах, це дещо інше явище, дуже потрібне для демократичної країни.

Американський дослідник Рекс Ф.Харлоу спробував узагальнити більше п'ятисот дефініцій, пов'язаних з цим поняттям, і на підставі цього запропонував таке визначення: «PR (Паблік рілейшнз) – це особлива функція управління, покликана встановлювати і підтримувати взаємозв'язки, взаєморозуміння, взаємовизнання і співпрацю між організацією і її публікою; здійснювати управління процесом вирішення проблем або спірних питань; допомагати керівництву у вивченні громадської думки і реагуванні на неї; визначати і підкреслювати відповідальність керівництва в питаннях служіння суспільним інтересам; допомагати керівництву ефективно змінюватися відповідно до вимог часу; виступати системою завчасного попередження, допомагаючи передбачати тенденції розвитку; як свої основні засоби використовувати наукові методи, засновані на етичних нормах спілкування» (Harlow Rex F. Building, а Public Relations Definition // Public Relations Review. – 1976, Winter. – Vol. 2 N4.-P. 36). Тобто, це постійне підтримання двосторонньої комунікації, побудованої на взаємній довірі і прозорості.

Одними із інструментів Public Relations (PR) виступають ті засоби, які ми вже згадували, коли говорили про способи впливу на особистість – телебачення, Інтернет, радіо тощо. Якщо поєднати вплив цих інструментів з ефектом агентів впливу соціальної педагогіки, ми отримаємо потужну систему для формування морально здорового, патріотичного покоління. Але знову ж таки, щоб такий механізм був запущений, має ефективно функціонувати влада. Гроші мають виділятися не для проектів закладення певних поглядів громадянина, який під час голосування поставить в «потрібному» місці галочку, а для того, щоб формувати патріота своєї батьківщини – рідної української землі.

Ігор Парфенюк

за матеріалами http://my.nashformat.ua/publication/yak-vyrishyty-problemu-ukrayinskoyi-natsionalnoyi-samoidentyfikatsiyi

Переглядів: 514 | Додав: DeZ | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 1
1  
Не все так погано!Є люди, які пишаються своєю національністю. Мене, наприклад, ніхто не виховував соціальною педагогікою і я не був патріотом і націоналістом, а потім, зваживши факти, сам все зрозумів. Та, я не вважаю себе особливим, бо не один такий!!!


Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Форма входу

Календар новин
«  Серпень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Пошук

Друзі сайту

                  Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0



Copyright By BYM © 2017
Конструктор сайтів - uCoz