День перемоги у Другій світовій чи Великій Вітчизняній? На це питання українське суспільство поки-що, на жаль, не має чіткої відповіді. Святкуємо з дитинства, ходимо на покладання квітів і урочистості біля меморіалу. Червоні прапори тоталітарної радянської держави на 21 році незалежності України в цей день знову стають актуальними і завдяки політикам знову розділяють суспільство навпіл. Відсутність державних стягів, натомість майорять прапори "Партії Регіонів". Голосні заяви керівництва району та міста, про подвиги та мужність ветеранів, котрих згадують тільки у травні. Все це виглядає неприродно, фальшиво і принизливо для України і ветеранів. А найгірше, що святкування Перемоги продовжується ввечері гучним гулянням на площі міста, де під пісню "Дєнь побєди" будуть пити пиво і горілку підлітки і поздоровляти у мікрофон на все місто "С праздником 9 мая лучшего друга Коляна!" або "Наташу с дньом рожденія". Ніхто не згадає ветеранів і їхні подвиги, а всі просто нап'ються! Декого, навіть заберуть у КПЗ, а когось відвезуть у лікарню. І все це з дозволу керівництва країни, району, міста... Вчителі бояться ходити на такі заходи, бо бачать в що перетворюються їхні вихованці після "Рево", "Бір-міксів" і тд. Діди перемогли німців, а їхні правнуки не переможуть пива та горілки. Кому потрібні такі "святкування"? Я не ходжу на такі "заходи", бо мені не цікаво і гидко. Гидко дивитись на санкціоновану "попойку" в центрі міста. Мій покійний дід який воював і ледве не дійшов до Берліну, завжди ображавсь, що його як ветерана згадують тільки на 9 травня, а потім забувають до наступного року. Тож нещирість вчинків гірша за їхню відсутність.
  Ласкаво прошу на святкування Дня перемоги в центрі міста! І не забудьте поцікавитись у п'яної молоді хто кого переміг!... Читати далі »

Зі святом Перемоги Вас, ветерани війни!

 
 Як було колись всім відомо, а зараз забуто, бо такі ми безсовісні люди, що забули про вождя світового пролетаріату, 22 квітня-день народження Леніна. ... Читати далі »

  Живе в Бурині  жінка Катерина Іванівна Лопата (Кархова по чоловіку), народжена у 1930 році, та на вигляд набагато молодша своїх років. Ми з нею земляки і сусіди по Клепалах. Та в неї є одна змалечку пристрасть  - записувати почуте і побачене, ось наприклад:  записала коли я народився та яка була година, погода, коли я вперше посміхнувся, став на повний зріст та почав ходити. Навіть, при якому стресі я вимовив слово з літерою «Р», коли я побачив спалену німцями хату – сказав: «Це не хата  - це двіррр!». І тільки в цьому році Катерина віддала мені пожовклий папірець записаний у першій половині минулого століття.
   Біля двох років тому у кафе «Зустріч» був відзначений на високому рівні ювілей Катерини Іванівни, було багато рідних та друзів. Вона має три доньки,  зятів, онуків та правнуків. Старші добре освічені, менші навчаються. Було багато квітів, поздоровлень, подарунків. Ювілярка всім подякувала та отримала шквал аплодисментів.  А я то знаю, що їй треба виговоритись і обов’язково таке  розповісти присутнім…і я підкинув тему: чому село так зветься – Клепали?
Розповідає Катерина Іванівна: «жили ми на Одорванці, в крайній хаті на вулиці, що найближча до залізниці метрів  90-100. Повз нашу хату та залізницю проходив знаменитий губернський шлях зі сторони Білопілля через р. Сейм до Путивлю та Глухова. Основна тягова сила на той час були коні та воли запряжені у вози, мажари та безтарки, також на конях верхові у сідлах або без, але всі їздові коні були підковані обов’язково. З діда прадіда, як відає Катерина, сім’я Лопатиних була наділена дужими чоловіками. І прийшло комусь з предків у голову побудувати при дорозі кузню! А роботи там було гей-гей! Підкова загубилась – викуємо і коника підкуємо. Оглобля або посторонка зірвалась – закріпимо. Уздечка потрібна або щось інше зі збруї – продамо чи обміняємо на товар. У возі вночі обід загубився – новий склепаємо. І так у цьому селі і вдень і вночі щось клепали,  клепали  і  Клепали!!!» ... Читати далі »